23 лютого 1944 року майже півмільйона людей були завантажені до вагонів для перевезення худоби та виселені в північні райони Казахстану та Киргистану.

Людські втрати у період виселення перевищили третину від усієї чисельності вайнахів.

Шлях тривав більше чотирьох днів. В результаті, в дорозі люди помирали від хвороб, від голоду та холоду. Померли десятки тисяч людей, переважно дітей, хворих та людей похилого віку. Померлих не дозволяли хоронити. Тих, хто не переселився, вбивали на місці, розстрілюючи або спалюючи живцем. На нових місцях переселенці опинилися без засобів першої необхідності та житла, через що померли ще десятки тисяч людей.

13 років депортації залишилися в пам'яті не тільки самих переселенців. У кожній сім'ї з покоління в покоління передаються історії виживання, історії втрат близьких та рідних, й відчуття гіркого суму депортованих за батьківщиною.